Синдром Стіклера

 

СИНДРОМ СТІКЛЕРА: МЕДИКО-ГЕНЕТИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

 Підготувала: доц.Ластівка І.В.

Синдром Стіклера (СС)(син.спадкова прогресуюча артроофтальмопатія) - спадкова прогресуюча колагенопатія (ІІ та IX типи колагену), що передається за аутосомно-домінантним типом, викликане мутацією декількох генів, що відповідають за синтез колагену. Синдром названий на честь лікаря Ганнара Стіклера, який в 1960 році описав ознаки цього захворювання. Юрген Шпрангер охороктеризував властиві СС скелетні аномалії, а Юрген Херрман узагальними усі симптоми. Популяційна частота 1:7500-15000, співвідношення статей – Ч1:Ж1.

До мінімальних діагностичних ознак відносяться: патологія очей, патологія скелету та суглобів, патологія внутрішнього вуха, аномалії лицевого черепа.

Клінічними проявами у періоді новонародженості є: розщелини піднебіння; розщеплення язичка; наявність міопії, при нормі для новонароджених гіперметропії; екзофтальм; П'єра Робена синдром; лійкоподібна грудна клітка; арахнодактилія; збільшення, гіперрухливість суглобів; короткий ніс; розщелини хребта; різомелічне вкорочення кінцівок. До клінічних ознак у дітей відносяться: легка затримка росту; остеоартрит з підліткового віку, сколіоз, кіфоз, біль в суглобах; гіпоплазія тазових кісток, зниження осифікації шийки стегна; міопія, катаракта, глаукома, раптове відшарування сітківки, що веде до сліпоти; зниження слуху, отит; пролапс мітрального клапану. Клінічні ознаки, описані у дорослих включають: артропатія (після 40 років), кульшових, колінних, гомілкових суглобів; відшарування сітківки, сліпота; зниження слуху, глухота; зменшення вираженності аномалій обличчя з віком.  Всередині однієї родини захворювання перебігає з ідентичною симптоматикою.

Синдром Стіклера (СС) І типу (108300 Stickler syndrome, type I; STL1) становить 75% усіх випадків. Генне картування:  мутація гена COL2А1, локалізованого на 12q13, який  кодує колаген ІІ типу.  Тип успадкування:  аутосомно-домінантний з варіабельною експресивністю. Ознаками СС І типу є: марфаноїдний фенотип; гіпоплазія середньої частини обличчя; нейросенсорна глухота; міопія; відшарування сітківки; сліпота, аномалії пігментації сітківки; катаракта; глаукома; вивернуті ніздрі; вдавлене перенісся; розщелини піднебіння; П’єра Робена синдром; пролапс мітрального клапана; лійкоподібна грудна клітка; легка спонділоепіфізарна дисплазія; платиспондилія; сколіоз, кіфоз; нерівномірне сплющення епіфізів стегнових кісток; арахнодактилія; артропатія.

Синдром Стіклера ІІ типу (604841 Stickler syndrome, type II; STL2) – захворювання, викликане мутацією гена COL2А1, локалізованого на 1р21.11-q13.2, який кодує α1-ланцюг колагену XI типу. Тип успадкування:  аутосомно-домінантний. До ознак СС ІІ типу відносяться: гіпоплазія середньої частини обличчя; мікрогнатія; нейросенсорна глухота; висока не прогресуюча міопія (старше 6 років); катаракта; глаукома; відшарування сітківки; вдавлене перенісся; вивернуті ніздрі; розщелини піднебіння; П'єра Робена синдром; розщеплення язичка; легка спонділоепіфізарна дисплазія; тонкі кінцівки, арахнодактилія; підвищена рухливість суглобів; артропатії після 30-40 років.

Синдром Стіклера ІІІ типу (184840 Stickler syndrome, type III; STL3) – захворювання, викликане мутацією COL2А2, локалізованого на 6р21.3, який кодує α2-ланцюг колагену XI типу.    Тип успадкування:  аутосомно-домінантний. Найбільш частими ознаками СС ІІІ типу є: гіпоплазія середньої частини обличчя; нейросенсорна глухота; відсутні очні симптоми; вивернуті ніздрі; розщелини піднебіння; П'єра Робена синдром; епіфізарна дисплазія; легка платиспондилія; біль в суглобах; ранній остеоартрит; великі епіфізи.

Послідовність П`єра-Робена при синдромі Стіклера – послідовність, оскільки сам мутантний ген колагена не викликає порушення закриття піднебіння; роздвоєне піднебіння вторинне по відношенню до первинного дефекту росту щелепи. Незалежно від причини, щілина піднебіння при послідовності Робена відрізняється від справжнього первинного роздвоєння піднебіння, що має інші причини з іншим прогнозом для дитини та родини.

Діагностика. З метою пренатальної діагностики використовуються: 1) біопсія ворсин хоріона в 10-12 тижнів вагітності; 2) амніоцентез в 16-18 тижнів вагітності; 3) УЗД 19-20 тижнів вагітності для виявлення розщелини піднебіння; 4) молекулярно-генетичне консультування.

Синдром Стіклера слід виключати у любого новонародженого із синдромом П`єра-Робена, особливо, якщо у будь-кого з родичів була щілина піднебіння,  а також у хворих із спадковою близорукістю, спонтанним відшаруванням сітківки або з легкою спондилоепіфізарною дисплазією. Приблизно у 30-40% немовлят із секвенцією П`єра-Робена в подальшому діагностується СС. Новонароджена дитина із СС потребує консультації щелепно-лицевого хірурга, окуліста, ортопеда, генетика; дитині старшого віку проводиться аудіограма; огляд окуліста, кардіолога; огляд ортопеда, Rо-графія кісток, біопсія синовіальної оболонки.

Диференційна діагностика синдром Стіклера І типу проводиться із:

1.Вагнера синдром – характеризується наявністю очної симптоматики, подібної до синдрому Стіклера, при відсутності пораження суглобів, лицевих аномалій.

2.Біндера синдром (максілоназальна дисплазія) характеризується гіпоплазією середньої частини обличчя, відсутністю передньої частини носової перетинки на Rо-графії.

3.50 відсотків пацієнтів з синдромом Стіклера мають П’єра Робена синдром.

4.Кноблоха синдром характеризується високою міопією, енцефалоцеле частіше в потиличній ділянці.

5.Ахондрогенез тип II – відсутність осифікації хребта, лобкових кісток; в/у смерть плоду або смерть в ранньому неонатальному періоді; всі випадки нові мутації.

6.Гіпохондрогенез – помірний варіант ахондрогенезу.

7.Вроджена спонділоепіфізарна дисплазія (SED congenita) – скелетні зміни більш виражені; низький зріст за рахунок тулуба; плоске обличчя, короткозорість.

8.Спонділоепіметафізарна дисплазія (SEMD) Струдвіка тип – короткий зріст, кілевидна грудна клітка, сколіоз, розщелини піднебіння, відшарування сітківки; рентгенологічно нерегулярні склеротичні зміни метафізів довгих кісток, викликані чергуванням зон остеосклерозу та остеопенії, схожі з вродженою спонділоепіфізарною дисплазією.

9.Хвороба Кніста – непропорційна карликовість; плоске обличчя, міопія, розщелини піднебіння, кіфосколіоз.

Синдром Стіклера ІІ типу диференціюється із синдромом Маршалла – гіпертелоризм очей; мікрогенія; маленький ніс; плоске обличчя, яке зберігається в дорослому віці; рентгенологічно гіпоплазія носових пазух, міопія, прогресуюча нейросенсорна глухота, П’єра Робена синдром, низький зріст, ранній артрит, гіпотрихоз, гіпогідроз.

Синдром Стіклера ІІІ типу слід диференціювати із:

1.Отоспонділометаепіфізарна дисплазія аутосомно-рецесивний тип спадкування (OSMED) – плоске обличчя, розщелини піднебіння, значна втрата слуху.

2.Вайсенбаха-Цваймюллера синдром – неонатальний Стіклер синдром, характеризується гіпоплазією середньої частини обличчя, міопією, плоским переніссям, коротким носом, розщелинами хребта, мікрогнатією, нейросенсорним зниженням слуху, різомелічним вкороченням кінцівок, скелетні зміни зменшуються з віком, після 2-3 років ріст відповідає вікові.

До основних лікувальних заходів при СС відносяться: корекція розщелин піднебіння; корекція порушень зору; корекція порушень слуху; ортодонтична корекція щелепно-лицевих аномалій.

Прогноз. Деформуючий артроз розвивається у дорослих після 30 років та може потребувати протезування кульшових суглобів. Аномалії хребта також прогресують та супроводжуються болями в спині та попереку. Прогресуюча близорукість може призвести до відшарування сітківки та сліпоти. Відшарування сітківки, яке вчасно розпізнане, успішно піддається хірургічному лікуванню. Хворі з пролапсом мі трального клапану потребують регулярних оглядів та антибіотикопрофілактики перед операціями.