Синдром Стерджа-Вебера-Краббе

СИНДРОМ СТЕРДЖА-ВЕБЕРА-КРАББЕ: МЕДИКО-ГЕНЕТИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

доц. Ластівка І.В.

Синдром Стерджа-Вебера-Краббе (СВК) – вроджений симптомокомплекс з групи факоматозів, який характеризується однобічною гемангіомою шкіри обличчя в поєднанні з лептоменінгеальним ангіоматозом (ЛМА) на тому ж боці. Синдром СВК частіше зустрічається, ніж діагностується, що обумовлено тим, що діагноз встановлюють лише у випадках, коли присутні облігатні ознаки. Популяційна частота СВК 1:50000-100000. Обидві статі вражаються однаково часто. Серед факоматозів синдром СВК знаходиться на третьому місці за частотою після нейрофіброматозу та туберозного склерозу.

На відміну від інших факоматозів, ніяких чітких доведень спадковості при СВК не виявлено, - це спорадичне захворювання без чітких ознак успадкування. Happle (1987) припустив, а Comi та ін. (2003) підтвердили, що відмінності в експресії генів фібронектину між наборами фібробластів ураженої та здорової шкіри у пацієнтів пов`язані із наявністю соматичної мозаїчної мутації, яка лежить в основі виникнення СВК. Соматична мозаїчна мутація в гені GNAQ (600998) на хромосомі 9q21 в  клітинах попередниках великої кількості різних типів клітин та тканин призводить до розвитку синдромального фенотипу. Несиндромальні порт-винні плями (ОМІМ:163000) також можуть бути викликані соматичними мозаїчними мутаціями в гені GNAQ, але на більш пізніх термінах розвитку,  у зв’язку з чим патологія не носить синдромального характеру.  Описаний СВК також при трисомії по 22 хромосомі та у близнюків, що свідчить про роль генетичних чинників. Використання ПЕТ-сканування виявило кореляцію розмірів площі коркового гіпометаболізму глюкози з ступенем важкості когнітивних порушень при СВК.

Класичний варіант захворювання припускає наявність тріади: 1) вродженої шкірної ангіоми; 2) гомолатеральної менінгіальної ангіоми; 3) ангіоми судинної оболонки ока. Перші дві ознаки є обов’язковими для постановки діагнозу. Описана також тріада Краббе: невус пломенистий по ходу гілок трійчастого нерва, внутрішньочерепні звапнення, симптоматична епілепсія. Основним шкірним маркером є судинний невус (частіше капілярний) в ділянці інервації очної, рідше верхньощелепної гілок трійчастого нерва, який існує з народження або з`являється в перші місяці життя. Локалізується він частіше на правій половині обличчя. Може вражати слизові, в 40% - поширюється на тулуб та кінцівки. Чіткого взаємозв’язку між поширеністю невусу, ЛМА  та ступенем вираженості неврологічних порушень не спостерігається. Але наявність ЛМА призводить до геміпарезу, розумової відсталості та епілепсії. З інших шкірних змін можуть бути гіпо- та гіперпігментні плями, нейрофіброми.

Неврологічні порушення пов’язані із хронічною ішемією кори, за рахунок синдрому обкрадання кори головного мозку, які можуть виникнути вже з  першого року життя чи пізніше. Епінапади, які описані у 90% пацієнтів з СВК, маніфестують з народження до 23 років. Прогресування патологічного процесу може призвести до парезу та розумової відсталості. Як правило, при відсутності епінападів, розумової відсталості не спостерігається.  Очні зміни відмічаються в 30-60% випадків, представлені змінами капілярів, кон’юнктиви, райдужної оболонки, глаукоми, збільшення розмірів рогівки, що може бути пов’язано лише з невусом в зоні очної гілки n.trigeminus. Глаукома розвивається з двох до сорока років. Причиною підвищеного внутрішньоочного тиску може бути механічне перекриття відтоку судинною мальформацією. Надлишковий зріст є вторинним по відношенню до судинних аномалій. Описані гемігіпертрофія щелепи, вушних раковин.

Виділяють три класичні форми: 1 тип – ангіоми обличчя та м`якої мозкової оболонки; 2) лише ангіоми обличчя без ураження ЦНС з глаукомою; 3) лише ангіоми м`якої мозкової оболонки, без глаукоми. Описані також атипові форми хвороби: 1) синдром Ширмера – капілярний судинний невус обличчя, рання глаукома з помірно вираженою гідрофтальмією; 2) синдром Лауфорда – судинний невус обличчя з пізньою глаукомою без збільшення очного яблука; 3) синдром Міллеса – капілярний невус обличчя з гемангіомою судинної оболонки без глаукоми; 4) синдром Янке – без глаукоми; 5) енцефалофаціальний окулокутанний нейроангіоматоз, який характеризується телеангіектатичним невусом обличчя, гемангіомою верхньої щелепи з черепно-мозковою гемігіпертрофією, ангіоматозом кон’юнктиви та судинної оболонки сітківки з відшаруванням сітківки. Можливі зміни турецького сідла, кальцифікація ураженого ока.

Діагноз встановлюється на підставі ураження шкіри (дебют ангіоматоза шкіри в зоні інервації з раннього дитинства) та позашкірних проявів (судоми та глаукома)  (за результатами неврологічного та офтальмологічного обстежень). Для постановки діагнозу рекомендовано додаткові методи обстеження: краніограма, ЕЕГ, КТ, МРТ з контрастним підсиленням головного мозку, генеалогічний анамнез. До рентгенологічних змін відносяться кортикальна атрофія та інтракортикальна кальцифікація. МРТ в агіографічному режимі виявляє ангіоматоз судинної та мякої мозкових оболонок, ангіоматозні мальформації. 

Диференційний діагноз проводять із судинними невусами обличчя, синдромом Кліппеля-Треноне, синдромом Кобба, синдромом Гіппеля-Ліндау.

Лікування симптоматичне. Шкірні зміни вимагають вирішувати косметичну проблему. Основне лікування проводять невролог та офтальмолог (проти епілептичні засоби та лікування глаукоми).  При ізольованих ангіомах головного мозку та шкіри можливе оперативне втручання, рідше – променеве.

Прогноз неоднозначний та несприятливий, залежить від ступеня залучення в процес інших органів та систем. Погіршують  прогноз інфекції, травми черепа, малігнізація.