Перші квіти: краса та здоров’я

ПЕРШІ КВІТИ: КРАСА ТА ЗДОРОВ’Я

 Професор Захарчук О.І., старший викладач Сметанюк О.І.

Кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії

 

Чемерник

Мало кого з тих, хто побуває в Карпатах уперше, не схвилює своєрідна краса квіток чемерника червонуватого (Helleborus purpurascens Waldst. Et. Kit.) Перебуваючи у весняному лісі раптом натрапляєте на червонястий квітконос заввишки до трьох десятків сантиметрів, на якому знаходиться дві-три оригінальні квітки, до шести сантиметрів у діаметрі. У квіток п’ять чашолистків, що мають вигляд пелюсток, зовні вони фіолетово-червоні, а в середині – сіро-зелені.  Тоді як жовто-зелені пелюстки, їх буває 5-8, згорнуті в трубочки і перетворені на нектарники. Цвіте чемерник у березні-квітні.

Рід чемерник з родини жовтецевих нараховує близько 26 видів, поширених у Середній та Південній Європі, Середземномор’ї, Малій Азії та на Кавказі. В Україні трапляються два дикорослих види (ч. червонуватий і ч. чорний).

Наукова назва роду походить від грецьких слів hellein, що в перекладі означає «убивати», та bora – «їжа». Така назва зумовлена отруйністю чемерників, які містять глюкозиди геллеборин, геллебореїн і гельборсид. Ці речовини посилюють діяльність серцевого м’яза. Велика кількість їх занадто збуджує серце, порушуючи ритмічність роботи, що може призвести до смерті. У зв’язку з цими властивостями чемерник останнім часом вивчають як замінник африканської тропічної рослини строфанта, з якої добувають ліки від хвороб серця.

У деяких країнах використовують кореневища чемерників для лікування багатьох недуг. Так, у болгарській народній медицині рекомендується відвар з кореневища чемерника пахучого (Helleborus odorus Waldst. et Kit.) для лікування пухлин, кашлю, плевриту, сухот, для промивання гнійних ран, проти луски і для кращого росту волосся. Проте з чемерниками слід бути дуже обережним, зважаючи на їх отруйність.

Завдяки ранньому цвітінню і своєрідній красі квіток чемерники здавна культивують. Внаслідок гібридизації та відбору одержано багато садових форм, які відрізняються від дикорослих видів більшими квітками та яскравим забарвленням.

 

 Мати-й-мачуха

 Щойно з глинистих пагорбів та схилів ярів зійде і вони ще парують вологою, як на них починають золотистим блиском ясніти маленькі сонячно-жовті суцвіття підбілу звичайного (Tussilago farfara L.). У цей післязимовий час особливо привабливі ці одні з перших квітчаних новинок жаданої весни. Нехай вони дуже скромні, але приносять нам багато радості. Місцями на пагорбах буває так багато суцвіть, що здається, ніби десятки мініатюрних весняних сонечок світяться на схилах. Вони створюють непоганий декоративний ефект. Підбіл звичайний цвіте від березня аж до травня. На сонячних південних схилах він зацвітає ранньою весною, а в улоговинах, на північних схилах – значно пізніше, у повний розпал весни. Рослина має ніби два обличчя: одне навесні і зовсім інше, відмінне від весняного – влітку. Весною з кореневищних бруньок які знаходяться на довгому підземному кореневищі, розвиваються лише квітконосні стебла від 10 до 20 сантиметрів заввишки. Вони мають стеблообгортні редуковані лускоподібні листочки бурувато-червонуватого кольору. На верхівках розташовані поодиноко суцвіття-кошики діаметром до трьох сантиметрів. Посередині в них забрані дрібні жовті трубчасті квіточки, а по краю суцвіття розташовані язичкові квіточки, що надає суцвіттю вигляду мініатюрних соняшників. Цікаво, що надвечір, десь о 17-й годині, в будь-яку погоду кошики підбілу стулюються і поникають. Це пристосування до захисту квіток і пилку від негоди та нічного холоду. Суцвіття гарно пахнуть медом. Слід особливо вказати, що підбіл – прекрасна рання пергоносна і нектароносна. Її навіть варто розводити спеціально біля пасік.

Рід підбіл монотипний, тобто він складається лише з одного-єдиного вищезазначеного виду.

Поширений по всій Палеарктиці, яка охоплює помірну зону Євразії. У нас мати-й-мачуха зростає переважно на глинястому зволоженому ґрунті, по берегах водойм, на пагорбах, кручах та схилах ярів, у канавах вздовж доріг по всій Україні. Цікаво відзначити, що ще древні римляни користувалися цією рослиною як показником близького залягання підземних вод.

Наукова назва роду походить від латинського слова, яке в перекладі означає «кашель». Пов’язано це з тим, що рослина є лікувальним засобом проти кашлю і використовується з цією метою дуже давно.

З лікувальною метою використовують листки, які містять гіркий глюкозид, слиз, галонову кислоту, а також суцвіття, в яких є фітостерини, дубильні речовини, тараксантин. Споживають у вигляді настою або відвару при захворюваннях дихальних шляхів. Столову ложку сухих листків або суцвіть настоюють в склянці води. Вживають по столовій ложці настою чи відвару чотири-шість разів на день. Ліки розріджують густі мокроти, діють обволікаюче при кашлі, хриплому голосі, катарі бронхів, горла, бронхіальній астмі, запаленнях легенів, слизової оболонки, шлунково-кишкових шляхів. У народі використовують листя як ранозагоювальний засіб та у вигляді припарок при наривах і набряках. Свіжим соком листя лікують туберкульоз легенів, приймаючи в день шість столових ложок, а також нежить, закапуючи ніса, лікують золотуху, гнійні рани, виразки. Відваром листків мати-й-мачухи і кропиви миють голову для зміцнення волосся і знищення луски.

Суцвіття цієї рослини збирають весною, а листки – в першій половині літа, десь у червні, і тільки молоді. Висушують у тіні, в добре провітрюваних приміщеннях або на горищах.

 Ряст

Масове цвітіння рясту порожнистого (Carydalis cava (L.) Schweigg. et Koerte) – картина неймовірної краси. Над морем трійчастих зелено-сизуватих листків здіймається справжнісінька повінь суцвіть-китиць з білими, рожевими, бузковими, кремовими, пурпурно-фіолетовими квітами, які мають приємний, витончений запах меду з ваніллю. Якою б байдужою до природи не була людина, але таку красу не помітити не могла б.

До роду Ряст з родини Макових належать трав’янисті, здебільшого багаторічні ефемероїди з підземними бульбами та двічі або тричі трійчастими листками. В основі стебла у багатьох видів є лускоподібний листок. Квітки неправильні зі шпорцем та трав’янистими приквітками, зібрані у суцвіття-китицю. Рід нараховує понад 90 видів, поширених передусім у Східній та Центральній Азії, а також у Середземномор’ї і Європі. В Україні росте шість видів цього роду.

Наукова назва роду походить від грецького слова korydallos, що в перекладі означає «чуб (або ковпак) жайворонка». Це пов’язано з тим що дві внутрішні пелюстки квітки утворюють щось схоже на ковпак, який захищає  органи розмноження – тичинки та маточку. Верхня пелюстка у багатьох видів має довгий шпорець, у якому захований нектар. З цим пов’язана німецька назва рослини, яка в перекладі означає «шорець жайворонка».

Дістати нектар з квіток можуть лише комахи з довгим хоботком, які й сприяють перехресному запиленню. А джмелі, які мають короткий хоботок, «хитрують»: вони прокусують шпорець і таким чином добираються до нектару.

Ряст порожнистий містить півтора десятка вже відомих і ще не вивчених алкалоїдів. У його бульбах міститься до п’яти відсотків алкалоїдів: бульбокапніну, корикваміну, коритуберину, коридину, коридаліну, канадину, пальмітину, корибульбіну, ізокоридину, протопіну та інших. З усіх алкалоїдів найбільший інтерес має бульбокапнін, що застосовується для лікування нервових хвороб. Коридин заспокійливо впливає на нервову систему, коритуберин, корикавін, навпаки, збуджують ЦНС. Застосовуються вони в психіатрії під суворим контролем лікаря. Дуже отруйні алкалоїди рясту застосовуються в надзвичайно малих дозах у терапії як замінник наркотика морфію. У Чехії використовують їх також проти глистів.

Рясти можна успішно вирощувати як прекрасні ранньовесняні декоративні рослини в садах, парках серед дерев, чагарників, на паркових галявинах та газонах.