Паразити правлять світом

Доцент Захарчук О.І.

   За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, паразитарними хворобами у світі заражено більше 5 млрд людей, при цьому в Європі уражений кожен третій житель. Cумарна захворюваність паразитозами в 10 разів вища захворюваності гострими кишковими інфекціями і за своєю частотою порівняна тільки з показниками захворюваністю грипом.
   Різноманітні природні катаклізми, катастрофічне погіршення стану довкілля і різкі зміни соціального та економічного стану населення України призвели до різкого зростання інфекційних та паразитарних хвороб.
   У даний час відбулися значні зрушення в ураженні населення основними паразитозами, змінилася структура захворювань, та вимагає змін тактика щодо боротьби з ними. Це пов’язано з багатьма чинниками, а саме: значними міграційними процесами, зниженням соціального рівня населення, зміноюімунотолерантності внаслідок впливу патогенних чинників (імуносупресія), пов’язаних з несприятливою екологічною ситуацією після аварії на Чорнобильській АЕС та іншими природними і техногенними катаклізмами.
   Екологічний феномен паразитизму виникає незалежно і неодноразово в різних систематичних групах тварин і рослин. Вивчення адаптацій до цього способу життя на різних рівнях організації, від індивідуального до паразитоценозів, дозволяє виявити основні еволюційні тенденції у різних систематичних групах, у паразитарних системах і угрупованнях. Ця проблема вимагає поєднання як традиційних систематичних і фауністичних підходів, так і порівняльно-морфологічних, екологічних, генетичних, біохімічних, філогенетичних.
   На даний час лікувальні установи та органи санітарно-епідеміологічного нагляду керуються Наказом МОЗ України №434 від 03.07.2006 року «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Паразитологія». Але існують особливості підходів щодо діагностики, лікування та профілактики найбільш розповсюджених паразитозів, особливо з урахуванням специфіки різних регіонів України, де структура паразитоценозів має суттєві відмінності.Причинами зростання рівня паразитарних інвазій уважають погіршання еколого-епізоотологічної ситуації, деструктивні процеси в сільському господарстві та практичну відсутність ефективних вітчизняних протигельмінтних препаратів.
   Поширення окремих видів паразитів визначається багатьма природними і соціально-економічними чинниками: топографією місцевості, висотою над рівнем моря, числом сонячних днів, територією і відносною вологістю повітря, сумою опадів, соціально-економічним станом людей, санітарно-гігієнічними умовами проживання, віком, професією, рівнем освіти, місцевими традиціями.
   Заразні хвороби мають велике значення у сучасній системі охорони здоров'я та економіці різних країн. Останніми роками спостерігається поява нових хвороб та загострення ситуації по старих, з якими раніше проводилася успішна боротьба. Причинами цього є зміни умов зовнішнього середовища під впливом господарської діяльності людини, а також зміни соціально-економічного стану людей.
   Збудники паразитарних хвороб (цисти лямблій, балантидій, ооцисти криптоспоридій, яйця аскарид, волосоголовців, токсокар, опісторхід, дифілоботриїд, онкосфери теніїд тощо) виявляються у всіх досліджуваних об'єктах довкілля. Багаторічні дослідження показали, що їх кількість коливається в широких межах і залежить від пори року. Основними джерелами надходження збудників кишкових паразитів у поверхневі водойми є скидання неочищених стічних вод населених пунктів, водного транспорту, тваринницьких ферм, комплексів а також природного поверхневого стоку з прилеглих територій. Виявлення збудників кишкових паразитів у воді поверхневих і підземних джерел водопостачання викликає необхідність включення до стандартів контролю якості води джерел і питної води паразитологічних показників.
   Рекомендується принципова методична схема епідеміологічних досліджень вивчення зв'язку між захворюваністю паразитозами і обсеменінням їхніми збудниками навколишнього середовища. В основу запропонованої схеми оцінки досліджень покладені наступні принципи аналізу: визначення ймовірності екологічної обумовленості несприятливих ефектів у поширенні паразитозів, визначення ймовірних екологічних чинників, аналітичні дослідження об'єктів навколишнього середовища, просторове і тимчасове зіставлення поширеності несприятливих ефектів, поширення паразитозів залежно від чинників довкілля, підтвердження причинно-наслідкових залежностей між факторами навколишнього середовища і паразитозами на основі наступних критеріїв: сталість зв'язку, його сила і специфічність (визначені чинники - визначені ефекти); біологічна ймовірність (погодженість); тимчасова послідовність.
   Розвиток туризму, міграція та увезення продуктів харчування з ендемічних районів призводять до збільшення кількості паразитозів, що діагностуються. Неспроможність слаборозвинених країн контролювати ріст народонаселення, процеси міграції із сільської місцевості в міста і потребу в чистій питній воді призводять до погіршання здоров’я людей внаслідок зростання числа зоонозів.     Уживання сирого чи непровареного м’яса, ракоподібних і прісноводної риби сприяє передачі великої кількості паразитозів. Актуальними стають питання епідеміології, діагностики, лікування, профілактики та контролю найважливіших зоонозів - токсоплазмозу, саркоцистозу, лямбліозу, криптоспоридіозу, фасціольозу, клонорхозу, опісторхозу,гетерофіозу, парагонімозу, ехіностомозу, теніозу, цистицеркозу, ехінококозу, дифілоботріозу, трихінельозу, капіляріозу, гнатостомозу, анізакіозу, 
парагонімозу.
 
  Внаслідок імуносупресії, викликаної паразитарними хворобами, знижується імунна відповідь на вакцинацію. У хворих на аскаридоз спостерігається слабша імунна відповідь на уведення черевнотифозної вакцини та пероральної вакцини проти поліомієліту. У широких дослідженнях показано, що аскаридоз, токсокароз та ентеробіоз негативно впливають на розвиток імунітету після ревакцинації проти дифтерії та вакцинації проти кору [5,9]. Тому варто обов'язково проводити копрологічні та гельмінтоскопічніобстеження перед проведенням вакцинацій.
   При гельмінтозах є досить актуальними імунологічні дослідження, які вирішують цілу низку завдань. Насамперед, це оцінка результативності специфічного хіміотерапевтичного лікування стосовно змін імунної відповіді. Зіставлення даних набутої специфічної відповіді на збудника з іншими показниками імунного статусу дозволяє прогнозувати результативність лікування, оскільки при відносно збереженій гуморальній відповіді активація показників клітинної відповіді на збудника та нормалізація імунного статусу є об'єктивним доказом покращання стану хворого. Навпаки, прогностично несприятливим є пригнічення Т-системи імунітету, включаючи і безпосередню Т-відповідь на наявність збудника.
Підсторінки (2): Аскаридоз Лямблії