Cиндром Беквіта-Відеманна

МЕДИКО-ГЕНЕТИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ПРИ СИНДРОМІ БЕКВІТА-ВІДЕМАННА

Підготувала доц. Ластівка І.В.


Опис. Синдром Беквіта-Відеманна належить до спадкових синдромів з частотою в популяції 1:13700 та співвідношенням статей 1:1. 
Вперше описаний у 1963 р. H.R.Wiedemann та B.Beckwith, тому в медичній літературі сукупність цих ознак отримала назву синдрому Беквіта-Відемана.
Розвиток хворих нормальний, якщо у них немає незбалансованої хромосомної аномалії. Синдром здебільшого зустрічається спорадично, але у 10-15% може успадковуватися за аутосомно-домінантним типом успадкування з неповною пенетрантністю та експресивністю.
Причина. Аутосомно-домінантне захворювання. Синдром викликаний невірним співвідношенням в сегменті 11р15, який піддається геномному імпринтингу. В патогенезі захворювання приймають участь як генетичні (порушення структури генів), так і епігенетичні (порушення експресії генів без зміни їх структури) чинники.
Ознаки. Під час вагітності визначається багатоводдя, великий плід. До 50% дітей народжуються недоношеними та з великою вагою. Плацента збільшена. У дітей періоду новонародженості клінічно виявляються великий язик (макроглосія), пупкова грижа (омфалоцеле), велика вага (макросомія) та великі розміри внутрішніх органів (вісцеромегалія). Специфічною ознакою є наявність вертикальних борозенок на мочках вушних раковин та округлої форми втиснень на задній поверхні завитка.
У дітей в постнатальному періоді із синдромом Беквіта-Відеманна може спостерігатися легка або помірна розумова відсталість, макросомія зі збільшенням мязевої маси та підшкірно-жирового шару, пришвидшене дозрівання кісткової тканини, макроглосія, невус на чолі та повіках, виступаючий шов на чолі, широкі тімячка, виступаюча потилиця, неправильний прикус, нефро- та панкреатомегалія, діастаз прямих мязів живота, крипторхізм, уроджені вади серця та статевих органів.
Діагностика. У періоді новонародженості виявляють зміни в загальному та біохімічному аналізах крові: поліцитемію, гіпоглікемію, гіперліпідемію, гіперхолестеринемію, гіпокальціємію. Періодичні УЗД нирок (кожні 3 міс) та визначення АФП в сироватці слід проводити до 8 років. Рівень АФП при синдромі Беквіта-Відеманна завжди підвищений і знижується повільніше, ніж у здорових новонароджених.
Диференційна діагностика проводиться з синдромом геміатрофії вродженої та гемі гіпертрофії та вродженим гіпотиреозом.
Ускладнення. У багатьох новонароджених порушені процеси адаптації, у зв’язку із чим часто виникають апное, ціаноз та судоми. Коматозні стани, які розвиваються з причин гіпоглікемії можуть викликати смерть дитини на першому році життя або важке ураження мозку з розумовою відсталістю.
Великий язик служить причиною ортодонтичних розладів, порушень мовлення та дихання.
Ймовірність пухлинного росту становить 6,5% і підвищена у дітей з гемігіпертрофією. УЗД органів черевної порожнини проводяться кожні 3 місяці до досягнення дитиною 8 років життя у зв’язку із схильністю до розвитку злоякісних пухлин, особливо нирок.
Лікування. Великий язик утруднює годування, перекриває дихальні шляхи. Щоб язик не западав, дитину вкладають набік або на живіт, а щоб полегшити смоктання, годують через велику м’яку соску. Якщо макроглосія призводить до порушення дихання, ковтання та мовлення, проводиться резекція частини язика. Макроглосія може потребувати спеціальних методів вигодовування або занять з логопедом.
Найбільш характерною ознакою є гіпоглікемія, яка може бути важкого ступеня і потребувати корекції ще в пологовій залі. Гіпоглікемія у дітей із синдромом Беквіта-Відемана добре корегується глюкокортикоїдами – звичайний курс не перевищує 4 міс. Еритроцитоз може потребувати лікування лише в ранньому неонатальному періоді. При гіперкальціурії терапія спрямована на зниження кальція в крові.
В подальшому лікарська тактика на етапі сьогодення спрямована на покращення обмінних процесів у ЦНС, ліквідацію гіпердинамічного синдром, розвиток мови, корекцію порушень опорно-рухового апарату, санацію зубів. Пупкова кила великих розмірів підлягає хірургічній корекції. При великих дефектах черевної стінки, асиметрії довжини ніг та вадах нирок дитина може потребувати хірургічного лікування.
Профілактика. Щоб виключити структурну аномалію 11р15 при проведенні генетичного консультування, необхідне каріотипування батьків.
Ризик для наступної дитини залежить від молекулярної основи захворювання і є високим (50%) за умов, якщо один з батьків має мутацію гена CDKNIC.
Ризик синдрому Беквіта-Відеманна після ЕКЗ (екстракорпорального запліднення) становить 1:4000, що в 9 разів вище, ніж у звичайній популяції.