Синдром Протея у дітей

СИНДРОМ ПРОТЕЯ У ДІТЕЙ: МЕДИКО-ГЕНЕТИЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ

доц. Ластівка  І.В.

Група захворювань, що супроводжується збільшенням антропометричних даних різноманітна. Доволі часто одним з кардинальних симптомів цієї патології є затримка психо-мовного розвитку дітей.  Окрім того, такі хворі схильні до злоякісних новоутворень.

Першими синдром Протея (СП) описали у 1979 р. Майкл Коен та Патріція Хайден. У 1983 р. Ганс-Рудольф Відеман виділив його в окрему нозологічну одиницю та обрав назву синдрому за ім`ям  древньогрецького бога Протея (грець. Proteus  - «поліморфний»), який володів унікальною можливістю змінювати свій зовнішній вигляд  з метою більш швидкого захоплення здобичі. Пізніше Майкл Коен припустив, що на цю хворобу страждав Джон Меррік, знаменитий у вікторіанській Англії «людина-слон».

Частота синдрому 1: 1 млн населення. 

Найбільш часто виникає у вигляді спорадичного вродженого захворювання.  Припускається, що  СП викликається мутацією гена АКТ1  в 14q32.33 в постзиготній стадії розвитку ембріону. При проведенні молекулярно-генетичних досліджень показано, що 20% пробандів мають мутацію гена-супресора пухлинного росту PTEN.  Остаточна роль мутацій гена PTEN в реалізації СП не встановлена, оскільки мутації в цьому гені виявлені ще при ряді інших захворювань, які характеризуються розвитком злоякісних новоутворень.  В решті випадків етіологія синдрому Протея залишається невідомою.

Клінічні прояви захворювання характеризуються вираженим поліморфізмом, комплексністю та  варіабельністю. Поряд з типовою симптоматикою – парціальним гігантизмом рук та ніг (макродактилія), гемігіпертрофією, артеріо-венозними аномаліями, макроцефалією, спостерігаються різноманітні пухлини, гіперостоз черепа. Іноді відмічається косоокість , екзофтальм, міопія, прогенія, варикозне розширення вен, розростання шкіри на підошвах. В 55% випадків виявляється розумова відсталість, в 13% - судомний синдром. Діагностувати СП складно, оскільки клінічні ознаки захворювання співпадають з іншими аномаліями тканин та гамартромними розладами. Діагноз СП м.б. встановлений на підставі клінічних ознак у пацієнтів з класичним варіантом перебігу захворювання. В таких випадках молекулярно-генетичне тестування може бути корисним для підтвердження діагнозу.

Кардинальні ознаки СП:

-                     аутосомно-домінантний тип увспадкування;

-                     гігантизм;

-                     гемігіпертрофія;

-                     вісцеромегалія;

-                     ангіоматоз;

-                     підшкірні ліпоми;

-                     епідермальні невуси.

У 2004 р. D.Nguyen  та спіавт. розробили діагностичні критерії СП, на підставі яких можна клінічно встановити діагноз даного захворювання:

І. Обов`язкові загальні критерії:

- мозаїчний розподіл уражень.

- прогресуючи перебіг.

- спорадичність випадку.

ІІ. Специфічні критерії: критерій А або два критерія з групи В або 3 критерія з групи С.

1.Група А: сполучнотканинний невус.

2.Група В:

1) епідермальний невус;

2) диспропорційна гіпертрофія (1 або більше):

- кінцівок;

- черепа (гіперостози);

- зовнішнього слухового проходу (гіперостози);

- хребців (мегалоспондилодисплазія);

- внутрішніх органів (селезінки та/або тимусу);

3) специфічні пухлини до кінця 2-го десятиліття (або одна):

- білатеральна цистаденома ячників;

- мономорфна аденома навколовушної залози.

3.Група С.

1) дисрегуляція жирової тканини (в декількох або одному місці):

- ліпоми;

- регіональна відсутність жирової тканини;

2) судинні мальформації або більше:

3) фенотип обличчя:

- доліхоцефалія;

- видовжене обличчя;

- лінія очної щілини має незначний косий нахил донизу та/або зовнішній кут ока декілька опущений;

- низьке перенісся;

- широкі ніздрі або антеверзія ніздрів;

- відкритий рот у спокої.

 

Диференціюють синдром з ізольованою гемі гіпертрофією, із синдромом Кліппеля-Треноне-Вебера, Маффучі, Реклінгхаузена, Сотоса, Вівера, Симпсона-Голабі, Беквіта-Відемана. При проведенні диференційного діагнозу беруть до уваги гемігіпертрофію, яка м.б. ізольована та з ураженням інших органів (синдроми). Остання, в свою чергу, поділяється на: 1) з шкірними проявами (синдром Маффучі, синдром Кліппеля-Треноне-Вебера, хвороба Реклінгаузена) та 2) з високим зростом (синдром Сотоса, синдром Вівера, синдром Симпсона-Голабі, синдром Беквіта-Відемана). Необхідними при проведенні диференційного діагнозу є також стандартний глюкозо толерантний тест, каріотипування  та цитогенетичне дослідження.

Перебіг та прогноз. Новонароджені діти виглядають здоровими, хоча можуть бути дещо крупнішими. Ознаки частіше розвиваються впродовж життя. Ріс пухлин (гамартом) та нерівномірна гіпертрофія різних частин тіла триває до кінця статевого дозрівання. В 20% випадків спостерігається помірна розумова відсталість. Деформація хребта або пухлинна інфільтрація можуть призводити до стенозу каналу хребта та неврологічним порушенням. Кісти та емфізема легень, пухлини та абсцеси ЦНС і тромбоемболія легеневої артерії можуть спричинити смерть. Тривалість  життя пацієнтів становить 3-40 років. Найбільш часто смерть настає від злоякісних новоутворень. Описані також небезпечні для життя ускладнення, як венозні тромбози, емболія легеневої артерії.

Своєчасна діагностика СП має першочергове значення для визначення прогнозу захворювання, якості та тривалості життя пацієнта. Вірно та своєчасно встановлений діагноз дозволяє вчасно спрямувати хворого для надання специфічного лікування.